(063) 162 5601

school1bucha@bigmir.net

Україна, Київська область,

м. Буча, вул. А.Михайловського, 74

Історія Бучанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

 


 

Землі, на яких зараз розташована Буча, належали поміщику Василю Івановичу Красовському. У лісистій місцині він почав будувати маєтки для київської буржуазії, а також розпродував земельні ділянки працівникам залізниці та поселенцям.

Згодом, за дев’ять років після Жовтневої революції, в 1926 році в селищі Буча у колишньому панському маєтку було відкрито першу школу.   

Її першим директором став Троян Г. І.

У 1927 році – початкова школа була реорганізована в семирічну.

Йшли роки. З 1937 року  школа набула статусу середньої і була підпорядкована управлінню південно-західної залізниці і стала називатися Бучанська залізнична школа №13. Директором в цей час був Рой Л. В. В кожному класі було по 17-18 учнів. Серед вчителів виділялася Варварова Наталія Кирилівна, яка одна з перших отримала звання Заслужений вчитель республіки.

До війни  наша школа була найкращою на південно-західній залізниці. Про це свідчить той факт, що в 1939 році вчительку початкових класів Параску Сидорівну Дяченко  одну з перших у країні педагогів нагородили найвищою відзнакою держави - Орденом Леніна. Нагороду вона отримувала в Москві, а її повернення в Бучу було дуже урочисте. Все селище зібралося на вокзалі, щоб привітати заслужену вчительку.

         В 1940 році відбувся перший випуск учнів, які закінчили 10 класів. Педагогічний та учнівський колектив очолював досвідчений вчитель Григорій Сивак.

 

         Трагічна дата 22 червня 1941 року назавжди закарбувалася в пам′яті випускників. 21 червня, випускний вечір в школі, кружляли в шкільному вальсі юнаки та дівчата. А на світанку о 4 годині вони почули вибухи. Серед випускників був Анатолій Іванович Носаров. 
Вже через два тижні після нападу нацистів  Анатолій Іванович пішов на фронт. У 1941 – 42 рр. був солдатом  211 дивізії стрілкового полку.
У 1943 році після закінчення польової школи отримав посаду молодшого командира. Був командиром відділення, помічником командира взводу, помічником  політрука з комсомольської роботи, командиром  машини АРС. Командиром бронетранспортера дійшов до Берліна. Закінчив війну в червні 1946 року в Празі.
За бойові подвиги нагороджений орденом Вітчизняної  війни І ступеня, двома медалями «За бойові заслуги», «За взяття Берліна» і «За визволення Праги».
Після повернення додому Анатолій Іванович відразу влаштувався працювати у рідну школу учителем фізкультури. Учнів його не злічити. За багаторічну плідну роботу з розвитку фізкультури і спорту УРСР у 1967 році А. І. Носарова нагородили значком   «Відмінник фізичної культури».
З 1982 року – на пенсії, але заслужено відпочивати не хотів тому і продовжував працювати в школі робітником з обслуговування.  
З 1941року  по 1943 рік  - школа не працювала.
З 1943 року на окупованій території  школа поновила  свою  роботу за дуже короткий  термін. Очолив її вчитель математики П. В. Мілоченко. За відгуками мешканців, заклад не працював на вимогу окупаційної влади, а лише намагався  підтримувати освітній рівень дітей, що лишилися в окупації і хотіли вчитися. З листопада 1943 року, після звільнення Києва, школа з новим директором Антоніною Никифорівною Сас та вчителями, колишніми і новоприбулими, розпочала навчальний рік.

 

Повернулася до школи з Далекого Сходу вчителька історії Надія Іванівна Хвиля, яку одну з перших в Ірпені нагородили найвищою педагогічною відзнакою - Медаллю А. С. Макаренка.
Йшли роки, змінювалися назви школи та незмінними залишилась майстерність та високий професіоналізм педагогічного колективу. З 1952 року школу очолив Приходько Дмитро Юхимович.

 

         З 1954 року школою керувала Кирилюк Лідія Михайлівна – завзята, енергійна, чудовий організатор учнівського і педагогічного колективу. 

 

 

 

 

Гаряча лінія