(063) 035 79 70
Історія Бучанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1
Землі, на яких зараз розташована Буча, належали поміщику Василю Івановичу Красовському. У лісистій місцині він почав будувати маєтки для київської буржуазії, а також розпродував земельні ділянки працівникам залізниці та поселенцям.
Згодом, за дев’ять років після Жовтневої революції, в 1926 році в селищі Буча у колишньому панському маєтку було відкрито першу школу.
Її першим директором став Троян Г. І.
У 1927 році – початкова школа була реорганізована в семирічну.
Йшли роки. З 1937 року школа набула статусу середньої і була підпорядкована управлінню південно-західної залізниці і стала називатися Бучанська залізнична школа №13. Директором в цей час був Рой Л. В. В кожному класі було по 17-18 учнів. Серед вчителів виділялася Варварова Наталія Кирилівна, яка одна з перших отримала звання Заслужений вчитель республіки.
До війни наша школа була найкращою на південно-західній залізниці. Про це свідчить той факт, що в 1939 році вчительку початкових класів Параску Сидорівну Дяченко одну з перших у країні педагогів нагородили найвищою відзнакою держави - Орденом Леніна. Нагороду вона отримувала в Москві, а її повернення в Бучу було дуже урочисте. Все селище зібралося на вокзалі, щоб привітати заслужену вчительку.
В 1940 році відбувся перший випуск учнів, які закінчили 10 класів. Педагогічний та учнівський колектив очолював досвідчений вчитель Григорій Сивак.
Трагічна дата 22 червня 1941 року назавжди закарбувалася в пам′яті випускників. 21 червня, випускний вечір в школі, кружляли в шкільному вальсі юнаки та дівчата. А на світанку о 4 годині вони почули вибухи. Серед випускників був Анатолій Іванович Носаров.
Вже через два тижні після нападу нацистів Анатолій Іванович пішов на фронт. У 1941 – 42 рр. був солдатом 211 дивізії стрілкового полку.
У 1943 році після закінчення польової школи отримав посаду молодшого командира. Був командиром відділення, помічником командира взводу, помічником політрука з комсомольської роботи, командиром машини АРС. Командиром бронетранспортера дійшов до Берліна. Закінчив війну в червні 1946 року в Празі.
За бойові подвиги нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, двома медалями «За бойові заслуги», «За взяття Берліна» і «За визволення Праги».
Після повернення додому Анатолій Іванович відразу влаштувався працювати у рідну школу учителем фізкультури. Учнів його не злічити. За багаторічну плідну роботу з розвитку фізкультури і спорту УРСР у 1967 році А. І. Носарова нагородили значком «Відмінник фізичної культури».
З 1982 року – на пенсії, але заслужено відпочивати не хотів тому і продовжував працювати в школі робітником з обслуговування.
З 1941року по 1943 рік - школа не працювала.
З 1943 року на окупованій території школа поновила свою роботу за дуже короткий термін. Очолив її вчитель математики П. В. Мілоченко. За відгуками мешканців, заклад не працював на вимогу окупаційної влади, а лише намагався підтримувати освітній рівень дітей, що лишилися в окупації і хотіли вчитися. З листопада 1943 року, після звільнення Києва, школа з новим директором Антоніною Никифорівною Сас та вчителями, колишніми і новоприбулими, розпочала навчальний рік.
Повернулася до школи з Далекого Сходу вчителька історії Надія Іванівна Хвиля, яку одну з перших в Ірпені нагородили найвищою педагогічною відзнакою - Медаллю А. С. Макаренка.
Йшли роки, змінювалися назви школи та незмінними залишилась майстерність та високий професіоналізм педагогічного колективу. З 1952 року школу очолив Приходько Дмитро Юхимович.
З 1954 року школою керувала Кирилюк Лідія Михайлівна – завзята, енергійна, чудовий організатор учнівського і педагогічного колективу.